До ювілею Івана Багряного

e4ea26e4397337eecd031bd74517abd1668973c7Літній недільний день, як ніколи, був тихий, спокійний. Здавалося б, жити, працювати. Хворому дали укол — і він заснув… Уві сні й помер (як передчував іще колись). Це сталося 25 серпня 1963 року, о 19 годині 25 хвилин…На столі залишився лист до Друга. Він — і до нас із вами. “Друже мій! Я вже задихаюсь. Щоб уявити, якого несамовитого напруження нервів і волі треба мені для витримування всієї зливи мерзості (такої безконечної і такої немилосердної), треба взяти лише до уваги, шо моя душа від природи — це душа поета і мистця. А значить, вона зовсім не пристосована таку мерзоту витримувати — не має панцира, та все це я витримувати мушу. Мушу! Хто зрозуміє це слово?! Тому я зціплюю зуби, нагинаю голову й іду до кінця мого призначення… Серце кожного поета і романтика мусить іти на Голгофу”.

Он-лайн журнал про життя та творчість поета можна переглянути  за посиланням ПЕРЕГЛЯНУТИ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.